четверг, 16 января 2014 г.

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ




      У своїй збірці Ліна Костенко не виділила цикл "ПРИРОДА" як один із розділів книги, проте кожен, хто добре знає творчість Ліни Костенко, легко помітив, що відсутня ця важлива тематична група, де слово "любов" посідає не останнє місце. З яким глибоким почуттям звертається поетеса до кожної квіточки і як сильно її вражає кожен злочин проти природи:
МЕНЕ ІЗМАЛКУ ЛЮБЛЯТЬ ВСІ ДЕРЕВА
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.

Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ ЛЮБЛЮ
Я вранці голос горлиці люблю.
Скрипучі гальма першого трамваю
я забуваю, зовсім забуваю.
Я вранці голос горлиці люблю.
Чи, може, це ввижається мені
той несказанний камертон природи,
де зорі ясні і де тихі води? —
Я вранці голос горлиці люблю!
Я скучила за дивним зойком слова.
Мого народу гілочка тернова.
Гарячий лоб до шибки притулю.
Я вранці голос горлиці люблю...

ПОСЛУХАЮ ЦЕЙ ДОЩ. ПІДКРАВСЯ І ШУМИТЬ.
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

ЛЮБЛЮ ЧЕРНІГІВСЬКУ ДОРОГУ
Люблю чернігівську дорогу
весною, влітку, восени.
Там досі моляться Стрибогу
високі в сонці ясени.
Дівчата ходять, мов княгині.
Цвітуть смарагдові .луги.
Русявокосі Берегині
позолотили береги.

КРОК ТРЕТІЙ

       

    
          Дане дослідження було найбільш подієвим. Саме зараз ми вивчали найінтимніший цикл творчості - "КОХАННЯ", який Ліна Василівна назвала "ТИХЕ СЯЙВО НАД МОЄЮ ДОЛЕЮ". Лексема "любов" найчастіше зустрічається саме в тематичному розділі "Кохання". Це і біль, і щастя, і роздуми над своїми почуттями, це погляд зі сторони і водночас погляд глибоко в себе:
СВІТЛИЙ СОНЕТ
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
 в сімнадцять гарних, неповторних літ!
 Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
 Вона ридає, але все як слід.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
 а вірність має душу неподільчиву.

ОЧИМА ТИ СКАЗАВ МЕНІ: ЛЮБЛЮ.
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.


В ПУСТЕЛІ СИЗИХ ВЕЧОРІВ

Не знаю,  хто ти,  де живеш,

Кого милуєш і голубиш.

А знаю ти чекаєш теж,

Тривожно вгадуєш і любиш.


...Нехай це   витвір самоти,

нехай це вигадка й омана!

Моєму серцю снишся ти,

Як морю сняться урагани!



ХУРТОВИНИ

Не було ні зустрічі, ні туги.

Не було пориву і жалю.

Я спокійна. Я щаслива з другим.

Я тебе нітрохи не люблю...


Я ДУЖЕ ТЯЖКО ВАМИ ВІДБОЛІЛА

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.


Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли вітражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні, і такі чужі.



СПИНИ МЕНЕ ОТЯМСЯ І ОТЯМ

Спини мене отямся і отям

Така любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею будуть бігти видноколи...


ОСІННІЙ ДЕНЬ БЕРЕЗАМИ ПОЧАВСЬ

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

...

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю. О як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.



ГУДЕ ВОГОНЬ ВЕСЕЛИЙ САТАНА

Гуде вогонь веселий сатана,

червоним реготом вихоплюється з печі

А я чолом припала до вікна,      і смуток мій бере мене за плечі.


І жду якогось чуда із чудес.

Читаю ніч, немов би чорну книгу.

Якщо кохаєш знайдеш без адрес

оцю хатину за морями снігу.



МОЯ ЛЮБОВЕ! Я ПЕРЕД ТОБОЮ

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш, тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.