КРОК ЧЕТВЕРТИЙ

      У своїй збірці Ліна Костенко не виділила цикл "ПРИРОДА" як один із розділів книги, проте кожен, хто добре знає творчість Ліни Костенко, легко помітив, що відсутня ця важлива тематична група, де слово "любов" посідає не останнє місце. З яким глибоким почуттям звертається поетеса до кожної квіточки і як сильно її вражає кожен злочин проти природи:

МЕНЕ ІЗМАЛКУ ЛЮБЛЯТЬ ВСІ ДЕРЕВА

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю, я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ ЛЮБЛЮ

Я вранці голос горлиці люблю.

Скрипучі гальма першого трамваю

я забуваю, зовсім забуваю.

Я вранці голос горлиці люблю.

•

Чи, може, це ввижається мені

той несказанний камертон природи,

де зорі ясні і де тихі води? —

Я вранці голос горлиці люблю!

Я скучила за дивним зойком слова.

Мого народу гілочка тернова.

Гарячий лоб до шибки притулю.

Я вранці голос горлиці люблю...

ПОСЛУХАЮ ЦЕЙ ДОЩ. ПІДКРАВСЯ І ШУМИТЬ.

•

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

•

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,

в туманностях душі чи, може, Андромеди —

я в мантіях дощу, прозора, як скляна,

приходжу до живих, і згадую про мертвих.

•

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутніть.

ЛЮБЛЮ ЧЕРНІГІВСЬКУ ДОРОГУ

Люблю чернігівську дорогу –

весною, влітку, восени.

Там досі моляться Стрибогу

високі в сонці ясени.

Дівчата ходять, мов княгині.

Цвітуть смарагдові .луги.

Русявокосі Берегині

позолотили береги.